Догори

foto1 foto2 foto3 foto4 foto5
Кажуть, що друзі пізнаються в біді, а як на мене, і в радощах вони теж пізнаються. Ч.Айтматов. Дружба подвоює радощі і скорочує навпіл горе. Ф.Бекон (Афоризми)
День довгий, а вік короткий. Дивиться вподовж, а живе впоперек. Живи надвоє: і до віку і до вечора. Живи просто, проживеш років зо сто. Жили ж старі дурні — поживуть і молоді. (Приказки по темам)
Багато пастухів — поганий догляд. Коли хочеш добре спати, стережися позичати. Краще бути бідному та в шані, ніж багатому та в ганьбі. Не бий коня без пуття — може хвицнути. (приказки інших народів)
...Бренн узяв свій важкий меч і кинув його на шалю терезів. — Що це означає? — спитали римляни. Бренн відповів: — Це означає: горе переможеним! І ці слова Бренна згодом стали крилатими. (Крилаті вислови)
Літом одягається, а на зиму одежі цурається. Уночі гуляє, а вдень спочиває, Має круглі очі, бачить серед ночі. Летить — пищить, сяде — мовчить. Хто його вб'є, той свою кров проллє. (Загадки)

Українські афоризми

dj ................................ ................................ ................................ Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, і свого не цуpайтесь.. ................................ ................................ ................................................................

Вислови Афоризми Загадки

vislovi.in.ua

Головне меню


Лічильник

 

 

Пан любив грати на сопілці і вважав, що він — найкращий музикант у світі. Якось він запросив позмагатися з ним самого Аполлона. Аполлон грав на золотій лірі, Пан — на простій сопілці. Всі присутні визнали переможцем Аполлона, і тільки цар Мідас віддав першість Панові. За це сердитий Аполлон витягнув Мідасові вуха так, що вони стали довгі, як в осла. Мідас мусив ховати їх під великою шапкою.

Сталося так, що цирульник (перукар), який щодня при­ходив у царський палац, щоб голити Мідаса, побачив його вуха. Цирульникові дуже хотілося поділитися з ким-не-будь цією таємницею, але він боявся царського гніву. Тоді він викопав ямку в землі, прошепотів, нахилившися до неї: «Цар Мідас має ослячі вуха»,— і засипав ямку. Але на цьому місці виріс очерет, який виказав усім таємницю

Мідаса.

Про Мідаса розповідали й таку історію. Колись бог вина й урожаю Діоніс пообіцяв нагородити Мідаса за зроб­лену ним послугу. «Проси в мене всього, чого твоя душа бажає!»—сказав Діоніс. І Мідас попросив: «Зроби так, щоб усе, до чого я доторкнуся, ставало щирим золотом!» Здивувався Діоніс, але виконав бажання царя.

Пішов собі Мідас по дорозі. Бачить: росте дерево, і низько над дорогою гілка нахилилася. Вломив Мідас ту гілку, і вмить вона із зеленої стала золота. Уся гілка — і кора, і листя. Зрадів Мідас. Занурив він руки в струмок, що дзюрчав при дорозі, і вода стала капати з них золо­тими краплями.

Коли Мідас повернувся до свого палацу, він загадав слугам, щоб подали йому обідати. Та тільки-но відкусив хліба, як відчув на язиці холод металу. Золото! Схопив Мідас келих з вином, та тільки прихилив його до уст, як у ньому заплюскотів рідкий метал. Знов кляте золото! Мідас не зміг ні їсти, ні пити. Зрозумів цар, що він загине страшною голодною смертю, і став благати Діоніса забрати свій дар. Діоніс послав царя обмитися у водах річки Пактол. Після цього Мідас став звичайною людиною, а річка — золотоносною.

Як спогад про міфічного Мідаса залишилися крилаті вислови «дотик Мідаса» — неприємна несподіванка, «Мідасові вуха» — дурість, якої не можна приховати, «суд Мідаса» — думка невігласа, «цирульник Мідаса» — базіка.