До неоціненних коштовностей українського фольклору належать прислів'я та приказки — короткі влучні вислови, що в художній формі типізують різні явища життя. Вони є узагальненою пам'яттю народу, висновками з життєвого досвіду, який дає право формулювати погляди на етику, мораль, історію й політику. У своїй сумі прислів'я та приказки становлять начебто звід правил, якими людина має керуватися у повсякденному житті. Вони рідко тільки констатують якийсь факт, скоріше рекомендують чи відкидають, схвалюють або засуджують, остерігають чи повчають, бо за ними стоїть авторитет поколінь.
Приказки та прислів'я називають ще приповідками, найдавніша їх назва —- притчі. Різкої межі між прислів'ями та приказками не існує, тому їх розглядають як один жанр. Різниця між ними полягає хіба в тому, що приказки будуються як одночленні речення, не вживаються у переносному значенні і не мають повчального характеру.
На відміну від інших видів народної поетичної творчості, прислів'я та приказки якнайтісніше пов'язані із щоденним побутом, доступні найширшим верствам і не потребують особливої обстановки і широкої аудиторії. Справді, ніхто спеціально не збирається в гурт, щоб послухати прислів'я, як слухають думи, казки чи балади. Не приурочують їх до календарних дат, як обрядову пісенну творчість.
Наче промінь прожектора, прислів'я вихоплює найсуттєвіше. Заряд великої вибухової сили, стиснутий у прислів'ях.
Чим більше мова насичена прислів'ями і приказками, тим вона образніша, яскравіша, тим сильніше емоційне враження справляє на слухача або читача. Мудра простота сформульована у прислів'ях і, незважаючи на максимальний лаконізм, розуму й почуття вкладено в них на цілі книги.
Творення найкращих фольклорних зразків, у тому числі прислів'їв та приказок,— довготривалий процес. Тому не можна з упевненістю говорити про час їх походження.
Перші спроби осмислити життєві спостереження і виразити їх у художній формі виникли ще в давнину, коли людина формувала свій духовний світ через пізнання природи і усвідомлювала себе як її частку. Найдавніші прислів'я та приказки пов'язані із спостереженнями над природою та трудовою діяльністю людини. Вдало сформульований образний вислів при нагоді повторювався тими, хто його чув від «автора», а від них переймався іншими,— словом, відбувався процес усного поширення і в просторі, і в часі.
У міру того, як ширшали горизонти людського мислення, збільшувався і змістовий діапазон прислів'їв та приказок. У цих згустках розуму і знання життя з безодні віків дійшли до нас «радість і страждання людські, сміх і сльози, любов і гнів, віра і безвір'я, правда і кривда, чесність і обман, працьовитість і лінощі, краса істин і потворність забобонів».
Якщо в інших фольклорних — особливо пісенних — жанрах переважає настрій, почування, душевне зворушення, то основною суттю прислів'я та приказки є глибина думки, сила переконання.
Особливо великий масив становлять ті прислів'я та приказки, в яких ідеться про особливості людського характеру. Прославляючи працелюбність, скромність, розсудливість, вірність слову, сміливість, прислів'я воюють проти ледачих, пихатих, недотеп, брехунів, базік. Ці прислів'я гніваються, печаляться, сміються, беруть на кпини, веселяться, плачуть, зітхають, стогнуть, кричать, жартують, дотинають, лякають, остерігають, вчать, обурюються — словом, відбивають стільки ж почуттів, скільки їх у народу — творця прислів'їв.
Прислів'я, приказки та загадки — це золоті зернята народної мудрості