До неоціненних коштовностей українського фольклору нале­жать прислів'я та приказки — короткі влучні вислови, що в худож­ній формі типізують різні явища життя. Вони є узагальненою па­м'яттю народу, висновками з життєвого досвіду, який дає право формулювати погляди на етику, мораль, історію й політику. У сво­їй сумі прислів'я та приказки становлять начебто звід правил, якими людина має керуватися у повсякденному житті. Вони рідко тільки констатують якийсь факт, скоріше рекомендують чи відки­дають, схвалюють або засуджують, остерігають чи повчають, бо за ними стоїть авторитет поколінь.

Приказки та прислів'я називають ще приповідками, найдавніша їх назва —- притчі. Різкої межі між прислів'я­ми та приказками не існує, тому їх розглядають як один жанр. Різниця між ними полягає хіба в тому, що приказки будуються як одночленні речення, не вживаються у переносному значенні і не мають повчального характеру.

На відміну від інших видів народної поетичної творчості, прислів'я та приказки якнайтісніше пов'язані із щоденним побу­том, доступні найширшим верствам і не потребують особливої обстановки і широкої аудиторії. Справді, ніхто спеціально не зби­рається в гурт, щоб послухати прислів'я, як слухають думи, казки чи балади. Не приурочують їх до календарних дат, як обря­дову пісенну творчість.

Наче промінь про­жектора, прислів'я вихоплює найсуттєвіше. Заряд великої вибу­хової сили, стиснутий у прислів'ях.

Чим більше мова насичена прислів'ями і приказками, тим во­на образніша, яскравіша, тим сильніше емоційне враження справ­ляє на слухача або читача. Мудра простота сформульована у прислів'ях і, незважаючи на максимальний лаконізм, розуму й почуття вкладе­но в них на цілі книги.

Творення найкращих фольклорних зразків, у тому числі при­слів'їв та приказок,— довготривалий процес. Тому не можна з упевненістю говорити про час їх походження.

Перші спроби осмислити життєві спостереження і виразити їх у художній формі виникли ще в давнину, коли людина формувала свій духовний світ через пізнання природи і усвідомлювала себе як її частку. Найдавніші прислів'я та приказ­ки пов'язані із спостереженнями над природою та трудовою діяль­ністю людини. Вдало сформульований образний вислів при нагоді повторювався тими, хто його чув від «автора», а від них пере­ймався іншими,— словом, відбувався процес усного поширення і в просторі, і в часі.

У міру того, як ширшали горизонти людського мислення, збільшувався і змістовий діапазон прислів'їв та приказок. У цих згустках розуму і знання життя з безодні віків дійшли до нас «радість і страждання людські, сміх і сльози, любов і гнів, віра і безвір'я, правда і кривда, чесність і обман, працьовитість і ліно­щі, краса істин і потворність забобонів».

Якщо в інших фольклорних — особливо пісенних — жанрах переважає настрій, почування, душевне зворушення, то основною суттю прислів'я та приказки є глибина думки, сила переконання.

Особливо великий масив становлять ті прислів'я та приказки, в яких ідеться про особливості людського характеру. Прославляю­чи працелюбність, скромність, розсудливість, вірність слову, смі­ливість, прислів'я воюють проти ледачих, пихатих, недотеп, бре­хунів, базік. Ці прислів'я гніваються, печаляться, сміються, беруть на кпини, веселяться, плачуть, зітхають, стогнуть, кричать, жартують, дотинають, лякають, остерігають, вчать, обурюються — словом, відбивають стільки ж почуттів, скільки їх у народу — творця прислів'їв.

Прислів'я, приказки та загадки — це золоті зернята народної мудрос­ті