Крилатий вислів Аполлон

АПОЛЛОН Крилатими стали назви багатьох давньогрецьких богів. Одним із найшанованіших богів Стародавньої Еллади був Аполлон. Бог сонячного сяйва і музики, син Зевса, Аполлон мав також інші наймення (Срібнолукий, Феб). Грецькі скульптори зображували Аполлона у вигляді прекрасного юнака з луком або лірою в руках. І в сучасній мові з Аполлоном іноді порівнюють дуже вродливих людей.

Нечуй-Левицький так малює зовнішність одного з своїх героїв: «Несподівано перед нею (Настусею) став, ніби живий, Павлусь серед зали, міцний, дужий, пишний, неначе олімпійський бог, з красою Феба… з такою красою, якої вона й досі ніде не бачила».

Аполлон був героєм кількох грецьких міфів. Він переміг жахливого дракона Піфона, який переслідував колись його матір. Усі боялися дракона, що жив у глибокій гірській ущелині. Скелі тремтіли, коли він скручував кільцями свій вкритий блискучою лускою хвіст.

Розлютився Піфон, побачивши в небі колісницю Аполлона, і вже збирався кинутися на сонячного бога, та в цю мить задзвенів срібний лук, і золота стріла тонко проспівала в повітрі пісню смерті. Роєм полетіли Аполлонові стріли на Піфона, і кожна влучила в потвору. Ще мить — і мертвий дракон лежав перед переможцем. Аполлон закопав тіло Піфона в землю і на місці своєї перемоги збудував святилище Оракул.