Пан любив грати на сопілці і вважав, що він — найкращий музикант у світі. Якось він запросив позмагатися з ним самого Аполлона. Аполлон грав на золотій лірі, Пан — на простій сопілці. Всі присутні визнали переможцем Аполлона, і тільки цар Мідас віддав першість Панові. За це сердитий Аполлон витягнув Мідасові вуха так, що вони стали довгі, як в осла. Мідас мусив ховати їх під великою шапкою.
Сталося так, що цирульник (перукар), який щодня приходив у царський палац, щоб голити Мідаса, побачив його вуха. Цирульникові дуже хотілося поділитися з ким-не-будь цією таємницею, але він боявся царського гніву. Тоді він викопав ямку в землі, прошепотів, нахилившися до неї: «Цар Мідас має ослячі вуха»,— і засипав ямку. Але на цьому місці виріс очерет, який виказав усім таємницю
Мідаса.
Про Мідаса розповідали й таку історію. Колись бог вина й урожаю Діоніс пообіцяв нагородити Мідаса за зроблену ним послугу. «Проси в мене всього, чого твоя душа бажає!»—сказав Діоніс. І Мідас попросив: «Зроби так, щоб усе, до чого я доторкнуся, ставало щирим золотом!» Здивувався Діоніс, але виконав бажання царя.
Пішов собі Мідас по дорозі. Бачить: росте дерево, і низько над дорогою гілка нахилилася. Вломив Мідас ту гілку, і вмить вона із зеленої стала золота. Уся гілка — і кора, і листя. Зрадів Мідас. Занурив він руки в струмок, що дзюрчав при дорозі, і вода стала капати з них золотими краплями.
Коли Мідас повернувся до свого палацу, він загадав слугам, щоб подали йому обідати. Та тільки-но відкусив хліба, як відчув на язиці холод металу. Золото! Схопив Мідас келих з вином, та тільки прихилив його до уст, як у ньому заплюскотів рідкий метал. Знов кляте золото! Мідас не зміг ні їсти, ні пити. Зрозумів цар, що він загине страшною голодною смертю, і став благати Діоніса забрати свій дар. Діоніс послав царя обмитися у водах річки Пактол. Після цього Мідас став звичайною людиною, а річка — золотоносною.
Як спогад про міфічного Мідаса залишилися крилаті вислови «дотик Мідаса» — неприємна несподіванка, «Мідасові вуха» — дурість, якої не можна приховати, «суд Мідаса» — думка невігласа, «цирульник Мідаса» — базіка.