На відміну від Пігмаліона, інша доля спіткала прекрасного Нарциса. Гордий юнак нікого не любив, крім самого себе. Він просто не помічав нікого навколо себе.
Якось одна німфа, з якою він навіть не хотів розмовляти, заплакала: «О богине Афродіто! Зроби так, щоб Нарцис покохав кого-небудь, але не діждався відповіді на своє почуття!»
І Афродіта почула цей плач. Якось, переслідуючи звіра на полюванні, Нарцис підбіг до струмка, щоб напитися. Та що це? Він побачив на спокійній поверхні води своє відображення й закохався в нього. Так покарала його Афродіта. Марно простягав до струмка руки Нарцис: як тільки торкалися вони поверхні, зображення зникало. Сів Нарцис над струмком, щоб зручніше було йому дивитися на себе. Він не їв, не пив, а тільки дивився на дзеркальну поверхню води. Так і помер Нарцис над струмком. А на тому місці, де він розлучився з життям, виросла біла квітка смерті, яку назвали нарцисом.
Ім’я Нарциса стало крилатим словом. Його вживають, коли мова заходить про самозакоханих людей, егоїстів, які зневажають усіх, крім самих себе.