Дві з половиною тисячі років тому між річками Тигром і Євфратом, на землях теперішнього Іраку, стояло велике, багате й могутнє місто Баб-Ілу («ворота неба»), або, як його частіше називають, Вавілон. Мури, що оточували Вавилон і захищали його від нападів войовничих сусідів, мали дванадцять метрів завтовшки.
У нечуваній, казковій розкоші купалися цар і жерці. Величезні палаци, храми-вежі, що здіймалися до самого неба, вражали кожного, хто потрапляв у Вавилон. Як же відрізнялося це місто від убогих навколишніх сіл з їх жовтими глиняними хатинками, що стояли на спаленій нещадним сонцем землі!
Не дивно, що слово «Вавилон» стало означати: місто розкоші й спокус, місто багатих нероб, які ведуть розпусне життя.