Приказки та прислів`я про балаканину

— Смачна каша! —А ти їв? — Ні! — А почім знаєш, що смачна? — Чув, як говорили, що бачили, як їли!

Аж до діброви чути ваші розмови.

Балакала-говорила      сім      мішків      гречаного Гаврила.

Банделюки гне, а ляси точить.

Бесіди багато, а розуму малувато.

Більше їж, а менше говори.

Бовть, як дурень у воду,

Буває так, що не треба знать, про що люди говорять.

В закритий рот муха не влетить.

Вали не на корову, так на воли.

Вари, горщику, борщ, а я з хлопцями погомоню.

Верзе, що й купи не тримається.

Від людського поговору не затулишся пеленою.

Від привітливих слів язик не одсохне.

Візьму за хвіст та й перекину через хвіст.

Вмішалася, як середа в тиждень.

Всім було місце, коли б не було тісно.

Говорила    небіжка   до   самої    смерті,   та   все чортзна-що.

Говорила стара, поки й дуба дала.

Голова, як тік, а язик,   як  ціп:   що   хочу, те і молочу.

Гомоніла, доки одубіла.

Гоп, чук-чукана!—Осталася я сама: і до плуга, і до рала, і до шинку боса драла.

Господи, помилуй, дід бабу покинув, соломкою притрусив, щоб комарик не вкусив.

Де Крим, де Рим, а де попова груша.

З довгим язичком полумиски лизать.

За грубе слово не сердься, а на ласкаве не здавайся.

За що купив, за те й продав.

Звиніть, що неголосно, за те довго.

Знає кума — знає півсела,

Знаєш — кажи; не знаєш — мовчи.

Знай більше, а говори менше.

Інший торочить, як дратвою строчить.

Кажи сміло, від чого в пупі заболіло.

Кажи та маж: будеш чорт наш.

Казала — говорила: дайте жолобчастого Данила, а тато полудрабки подоб’ють та й вам на галушки дадуть.

Корову  на двоє  розрубали: зад доїли, а перед у борщі варили.

Коротко та ясно.

Котрий собака багато бреше, той мало кусає.

Коцюба  кудкудакала, помело яйце знесло.

Кудкудак за п’ятак, кукуріку за копійку.

Куркулю-муркулю,—розберіть, що я говорю.

Курці по холку, а свині — по хвіст.

Меле язиком, як пес хвостом.

Меле як з гарячки.

Менше базікай, а більше слухай.

Милості просим на своїх харчах.

Млин    меле — мука   буде:   язик   меле — біда буде.

Мовчи, глуха, менше гріха.

На вгороді бузина, а в Києві дядько.

На Поділлю хліб по кіллю, а ковбасами хлів городять.

На чиєму возі їдеш, того й пісню співай.

Навздогад буряків, щоб дали капусти.

Наговорив  сім  міхів   горіхів   гречаної  вовни, та всі неповні.

Наговорила: на осиці кислиці, а на вербі груші.

Намолов сім мішків гречаної вовни.

Наша казка гарна, нова, починаймо її знову.

Нащо нам музики, коли в нас довгі язики.

Не балакай лишнього, а тільки те, що треба.

Не верти язиком, як корова хвостом.

Не слухай глуха, менше гріха.

Не слухай того, хто багато говорить.

Не спіши язиком, торопись ділом, їж пиріг з грибами, та держи язик за зубами.

Не стидно мовчать, коли нема чого казать.

Не тобі б говорить, не мені б слухать.

Не шелести, як віник по хаті.

Ніхто не знає, лише   дід та   баба, та й ціла громада.

Одна   збрехала,   друга   не   розібрала,   а   третя по-своєму перебрехала.

Ой ти боже, боже наш,— не вчешу я отче наш.

Ори чорним догори.

Ори, мели, їж.

Орудує язиком, як циган пужалном.

Ото ще говоре — рябої кобили сон розказує.

Пам’ятаю, як нині, що торік десятий понеділок був у п’ятницю.

Переливає з пустого в порожнє.

Пише кабан, пише, а свиня диктує так, що тільки кабан чує.

Плете, що слина до губи принесе.

Поніс, як норовиста кобила.

Порожній млин і без вітру меле.

Почав за здравіє, а скінчив за упокой.

Присягалися сліпці, що своїми очима бачили.

Пшоно-гречка-яшні,— звиніть, що невдачні.

Розбалакались, як свиня з гускою.

Розказав Мирон рябої кобили сон.

Розкудкудакалась, як свиняк над поросятами.

Ротом дивиться — нічого не бачить.

Сип, сип із порожнього в пусте.

Сім без чотирьох, та три полетіло.

Сім верст до небес, і все пішки.

Сім верст, по коліна — Матвій.

Слово — не обух: у лоб не б’є.

Сміття з хати не виносять.

Собака гавкає, хазяїн не спить.

Сорока   сороці,   ворона   вороні,   грак   гракові, дурак дуракові.

Співай, дядьку, вона довга!

Співай—вона довга.

Співала б і риба свою, коли б голос був.

Стільки наговорив, що і в шапку не збереш.

Таке говорить, що й собака з маслом не з’їсть.

Тепер у самих нема, а з`їмо, то й вам дамо.

Терендю-парандю, та ще й завтра прийду.

Товчи воду в ступі, поки заболить у пупі.

Товчи просо — пшоно буде.

Торох, торох об стіну горох.

Торохтить Солоха, як діжка з горохом.

Тринди-ринди, з маком борщ.

У вола язик довгий, та говорить не може.

У всякої Федорки свої одговорки.

У короткого розуму язик довгий.

Ух! Святий дух, ще й ти, господи.

Учений шпак говорить всяк.

Хоч варила не варила, аби добре говорила!

Хоч горшком назви, а тільки в піч не сунь.

Хто лишнє говорить, той собі шкодить.

Хто мовчить, той двох навчить.

Це по воді вилами писано.

Це рябої кобили сон.

Чоловік має двоє вух, щоб більше слухав, а один язик, щоб менш говорив.

Чув дзвін, та не знає, звідки він.

Шкіра на чоботи, язик на підошви.

Що на умі, те й на язиці,

Що сам бачив, те й тобі розказав.

Язиком вихати — не ціпом махати.

Як,—позаяк; тик-мик, а вийшов шпик.