Приказки та прислів`я про біду

Аби біда, гроші будуть.

Ані печі, ані лави і на столі нема страви.

Аршин на піджак, а два — на латки.

Багатий, як пес на блохи.

Багач! Його сусіда чотирма волами оре!

Батько був середній   хазяїн:   торби по боках, а сам посередині.

Без вини винуватий.

Без вола хата гола.

Без лиха не бува добра,

Біда — дурному родичка.

Біда (горе) гострить розум.

Біда біду перебуде — одна мине, десять буде.

Біда вимучить, біда й виучить.

Біда людей єднає.

Біда на біді їде, бідою поганяє.

Біда не знає стида.

Біда не по лісу ходить, а по людях.

Біда плаче, біда скаче, біда й пісеньку співа.

Біда та горе увійдуть пудами, а виходять золотниками.

Біда ум родить.

Біда учить, а пан мучить.

Біда ходить не одна, а з собою ще й горе водить.

Біда ходить не по дереві, а по людях.

Біда як іде до кого в гості, то з собою й злидні бере.

Біда, що вода: нежданно у двір явиться.

Біда, як велика слобода, а людей нема.

Біда, як схоче, то на гладкій дорозі здибає..

Біди й возом не об’їдеш.

Бідна душа без гроша.

Бідному все вітер в очі віє.

Біду курка співом зустрічає.

Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче,

Буває, солодко з`їси, а гірким відригується.

Б’юся як риба об лід.

В біді чоловік умудряється.

В убогого тоді неділя, коли сорочка біла.

Вдар лихом об землю.

Вже ж і в пеклі гірше не буде.

Взяло кота поперек живота.

Взяло Фоку ззаду й з боку.

Вирізали чиряки, а вставили болячку.

Від біди не спасешся.

Від біди й конем не втечеш.

Від біди не мруть, а сохнуть.

Від вовка втік, а на ведмедя попав.

Від вовка тікав, а натрапив на ведмедя.

Від горя — хворість; від хворости — смерть.

Від горя —неміч; від немочі — смерть.

Від Києва до Кракова — всюди біда однакова.

Від розкоші кучері   в’ються,   від   журби — січуться.

Вогонь — біда, вода — біда,   а без огню та  води так ще більше біди.

Водою млин стоїть, та од води погибає.

Вони такі убогі, що землю держалом міряють, а худобу ложкою.

Ворог вискочив у поле, а всім наробив горя.

Впав у біду, як курка в борщ.

Все рівно — що квас, що калина: обоє кислі.

Все щепки та дрова, не тужи голова.

Всі бачуть,  як  веселюсь,  а ніхто  не баче,   як заплачу.

Гарно тому жить, кому немає про що тужить.

Гіркий світ, а треба жить.

Горе — море: всього не вип’єш.

Горе — що море: ні перепливти, ні випити.

Горе не задавить, а з ніг звалить.

Горе не кинеш в море.

Горе у розкоші можна забути, а розкіш у горі ніколи не можна.

Горем горюй, а руками воюй.

Горя не заїдають, а запити можна.

Де біда не була, а до нас прийшла.

Де гроші подіти — нема за що калитку купити.

Де лихо пристане, там і трава в’яне.

Де має бути біда, там її не минеш.

Де тонко, там і рветься.

Де чорт не молов, а до нас з борошном прийшов.

День меркне від ночі, а чоловік — від горя.

До  дуги  й   удила  не  достає  тільки   воза  та кобили.

Добра, як з курки молока, а з верби петрушки.

Довші мої злидні, як твоє багатство.

Дожилися до того, що хоч серед хати орати.

Доки сонце зійде, роса очі виїсть.

Думай, не думай, а вище себе не плигнеш.

Ех, співав би, та голос в борг віддав.

Ждали з гори, а підпливли низом.

Журба сорочки не дасть.

Журба та горе з ніг звалять, а біда землею привалить.

З бідою не знаться, щастя не знайти.

З одного боку горе, з другого—море, з третього — болото та мох, а з четвертого — ох.

З чужого воза серед дороги злізай.

Звались тільки з ніг, а за кулаками діло не стане.

І    комашки    мають    подушки,   а   бідняк — у голові кулак.

І сам тоне й других топить.

І хвоста нема у дворі.

Іди хутко — біду доженеш, іди помалу — біда дожене, а все від біди не втечеш.

Із вогню та в полум’я.

Із щастя та горя скувалася доля.

Іржа їсть залізо, а горе —серце.

Йди скоро — наженеш горе, йди  тихо — тебе нажене лихо.

Казала кума дам пшона, а у неї самої нема.

Кого міх налякає, тому й торба страшна.

Кому біда докучить, то і розуму научить.

Кому біда надокучить, той себе розуму научить.

Кругом чуже, а в середині не наше.

Купив дуду на свою  біду,  став дуть, аж сльози йдуть.

Купив лихо за свої гроші.

Лиха конем не об’їхати.

Лихо не вморить, так спотворить.

Лихо по людях ходить, не по лісі.

Лихо приходить тихо.

Люди — не чорти: не втечуть від біди.

Маємося,  як  горох  при  дорозі:   хто   захоче, той скубне.

Міль одежу їсть, а горе чоловіка.

Мовчи, лихо,— аби тихо!

Морських   топить   море,   а   сухопутних   душить горе.

Мужик забагатів, як згорбатів.

На бідного Хому і дерево пада.

На віку, як на довгій ниві, всякого трапиться, всякого   хліба    ізкуштується — і  твердого, і м’якого.

На кого бог, на того й люди.

На кого чорт, на того й люди.

На одному покосі сієм жито, гречку й просо.

На чужій землі не доробиш хліба.

Набрався, як вівця реп’яхів.

Навчить біда коржі з салом їсти.

Навчить лихо коржі з салом їсти.

Наживи собі болячку та й лічи її.

Найбідніша із всіх біда, як грошей нема.

Накрив(ла), як мокрим рядном.

Натерпишся горя, взнаєш, як жить.

Нащо нам гроші, як ми самі хороші!

Не біда, що зайшла в двір, а біда що не виженеш.

Не біда, що рано родила, а біда, що пізно повінчалась.

Не було добра змалку, не буде й до останку.

Не було печалі, так чорти накачали.

Не до поросят свині, коли саму смалять.

Не за нами  одними  біда прийшла, та тільки нам від того не легше.

Не шукай лиха, воно тебе само знайде.

Нема в що тріски збирати.

Нема слободи без біди.

Ні дна, ні покришки, ні від біди передишки.

Ні за віщо і рук зачепити, щоб було як жити.

Ні сідла, ні вузди, ні того, що на нього вузду надівати.

Ну й біда, хоч танцюй.

Од біди тікав, та на другу натрапив.

Ото біда, як ні людям показать,  ні самому подивиться: людям стидно, а самому не видно.

Перемелеться лихо — добро буде.

Піди до Кракова, всюди біда однакова;  піди і за Карпати, то й там треба бідувати.

Піди й за Бескиди, не збудешся біди.

Пішло діло на лад, що й сам йому рад.

Пішло діло на лад, як будто один держить, а другий не пускає.

По горе не треба йти за море, його й дома хватає.

Поля — що й курці лапою нема де ступить.

При біді за ніч голова молоком береться.

При нещасті і розумний подурнішає.

Привик з бідою — як риба з водою.

Прийде біда — купиш ума.

Просилися злидні на три дні, то й вигнать не можна.

Рогатої   скотини — вила   та   граблі;    хорошої одежі — мішок та ряднина.

Розбився   глечик,   прощай   вода—пропади   моя біда.

Свій дім не ворог: коли прийдеш, то й прийме.

Семеро воріт, та все в один двір.

Стережи себе від біди, поки вона ще не прийшла.

Стільки в світі горя, як піску у морі.

Сума та тюрма дадуть ума.

Сяк так можна жить, як біда  у вікно дивиться; а тоді вже годі, як у двір увійде.

Така біда, що хоч з мосту та в воду

Такий бідний, як мак начетверо.

Ти од горя за річку, а воно вже на тім боці тебе виглядає.

Ти од горя, а воно тобі назустріч.

Ти од його спиною, а воно тебе рилом.

Тихо йтимеш — од біди не втечеш, швидко підеш — на біду натрапиш.

Тільки й землі маю, що поза нігтями.

То не біда, що в житі лобода; ото біди, що ні жита, ні лободи.

То не біда, що рідка борода, був би вус з кільцем, їжте, дорогі гості, все рівно треба буде собакам викидати.

Тоді буде він багатий, як пес — рогатий.

Тут поневолі будеш чухати потилицю.

У бідного біда скаче, а дитина їсти плаче.

У гіркої біди нема солодкої їди.

У його грошей, як у жаби пір’я.

У кишені вітер гуляє.

У морі поток, в пустелі — звірі, а в світі — біди та напасті.

У нужді і піп прощає.

Убогий чоловік на лихо не жаден.

Ударив бобра, — не видать добра.

Хата чужая, як свекруха лихая.

Ходила три дні, та виходила злидні.

Хотів минути пень, а наїхав на колоду.

Хотіли вражі люди, щоб   ми   забагатіли, так не діждуть!

Хоч кругом піду, а лихо обмину.

Хоч лягай та помирай.

Хоч не красне, але власне.

Хоч сядь та плач, хоч стюячи реви.

Хто біди боїться, тому вона родич.

Хто біди не знає — нехай мене спитає.

Хто горя не бачив, той щастя не зазнає.

Хто на морі не бував, той і горя не видав.

Хто потопає, той ся за косу хапає.

Хто став у ряду, держи і біду.

Хто топиться той за соломину вхопиться..

Ця справа не чобіт, з ноги не скинеш.

Чим ближче біда, тим більше ума.

Чоловік — не камінь: терпить, терпить та й лусне.

Чоловік бідніє — мудріє.

Чорт зна що валить пудами, а добре золотниками.

Чужа біда перед очима, а своя за плечима.

Чужа хата гірше ката.

Чуже лихо за ласощі, а своє за хрін.

Чужому лихові не смійся.

Чужу  біду руками  розведу,  а до  своєї ума не приберу.

Чужу біду з хлібом  із`їм,  а  своєї й з калачем не ковтнеш.

Чужу біду руками розведу, а до своєї ума не приложу.

Чують, як пісні співаєм,   а не чують  як вовками виємо.

Щастя біжить, а нещастя летить.

Щастя з нещастям, на одних санях їздить.

Щастя розум одбирає, а нещастя повертає.

Що буде, то буде, а більш копи лиха не буде.

Як Микита воли мав, .то Микита й кумував.

Як не  було  добра  зранку,   то  не   буде й   до останку.

Як не було талану, не буде й долі.

Як не їла душа часнику, не буде й воняти.

Як одна біда йде, то й другу за собою веде.

Як прийде біда, то не йде на ум і їда.

Як пускав до  себе злидні, то думав на три дні, а воно в мене вижило цілий рік.

Як село,   то й   голо:   в одній   хаті   мак,   а в другій так.

Як топишся, то й за бритву вхопишся.

Як черв`як у дереві, так біда в серці.

Якби   Хомі   гроші,   був   би   й   він   хороший, а нема — всяк мина.

Якби ж такі статки, як недостатки.