Приказки та прислів`я про голод

Аби було що їсти, можна й на городі сісти.

Аби що до губи — будуть їсти зуби.

Багато два грибки в борщ.

Багач не відає, що бідний обідає.

Байдуже паска, аби порося.

Бий, жінко, ціле яйце в борщ:  хай пан знає, як хлоп уживає!

Бідак – живе обачно:  раз на день їсть, та й то не смачно.

Більше днів, як ковбас.

Будем постити, як хліба не стане.

Вареники-хваленики, усі вас хвалять, та не всі варять.

Вижене голод на холод.

Від дешевої рибки не побіжиш стрибки.

Вовна, не вовна, аби кишка повна.

Воно як трапиться:    коли   середа,   а   коли   й п’ятниця.

Всі люди на одне сонечко глядять, та не одно їдять.

Голод — найкращий кухар.

Голод — не тітка, а лютої мачухи лютіший.

Голод — не тітка, найми — не свій брат.

Голод — не тітка.

Голод і людей їсть.

Голод і холод — рідні брати.

Голод краде, а злидні брешуть.

Голод людей морить і по світу гонить.

Голод у старці виряжає.

Голод учить жить.

Голодна кума, як нема пшона.

Голодна людина — звір.

Голодна собака й у хазяїна вкраде.

Голодне їсть і холодне.

Голодне око не засне глибоко.

Голод—не свій брат.

Голод—не тітка: пиріжка не дасть.

Голод—не чад.

Голодний в громаді не вмре.

Голодний вовк завжди сердитий.

Голодний вовк і вовну їсть.

Голодний і кия не боїться.

Голодний і піп украде.

Голодний— що скажений: на  що накинеться, й куса.

Голодній кумі хліб на умі.

Голодній курці просо на думці.

Голодній курці просо сниться.

Голодному і опеньки — м’ясо.

Голодному і хрущ — м’ясо.

Голодному не спиться.

Голодному Федоту і ріпа в охоту.

Голодному хліб, а п’яному — хміль.

Голоду не треба приправи, а сну подушки.

Густа каша дітей не розгонить

Густенька каша, та не наша, а. наш несолоний куліш — як хочеш, так і їж.

Давайте круту варить, бо рідкої ні з чого.

Давайте, що попало, як не хліб, то сало.

Дайте води, бо так їсти хочеться, що ніде переночувати.

День   не   їдять,    два   дні   перегодять,   а   тоді знову не їдять.

Добре пісні співати, пообідавши.

Доки багатий стухне, бідний з голоду опухне.

Живемо часом з квасом, а порою з водою.

З миру по крихті — голодному пиріг.

З попелу галушки не вдаються до юшки.

З пшона й дурень каші наварить.

За одним присідом вечеря з обідом.

За полушку ні в борщ, ні в юшку.

Згадай мак, та їж так.

Здався дід на обід, без вечері спати ліг.

З’ївши калач, знов берися до хліба.

Їж, коза, лозу, коли сіна нема.

Казав дід бабі:   «Якби сир та масло, то вареників   наварила   б,   тільки   що   ж,— борошна нема».

Казала кума — дам пшона,   а   у неї   в   самої нема.

Каша — наша, батьків — борщ.

Купили сито, а не вродило жито.

Лихо наше — ячна  каша:  з’їв би і такої, та нема ніякої.

Лісу — хоч бійся, води — хоч   мийся,   а   хліба — хоч плач.

Літом   сякий-такий бур’янець, а хліба буханець — та й ситий чоловік.

Люди  мруть не від хліба, але від голоду.

Ми   вас,   книші,   поважаємо:  як є в віщо, то вмочаємо, а ні — вибачаємо.

Молотив цілий день, а віяти нічого.

На ласий шматок знайдеться куток.

Навчить  біда   ворожити,   як  нема   що  в  рот уложити.

Не   в   тім   річ, що у хаті   піч, а в тім   діло, щоб у печі кипіло.

Не вечерявши легше, а повечерявши краще.

Не замісиш густо, як в коморі пусто.

Не замісиш густо, як у коморі пусто.

Не йде на ум ні їжа, ні вода, коли перед очима біда.

Не первина з порожнім мішком до млина.

Не спиться — хліб сниться.

Нема хліба — їж пироги!

Ні в горшку, ні в мішку.

Обмок — як вовк, обкис — як біс, голоден — як собака!

Отак, двом рак, третьому юшка.

Ото біди, як ні жита, ні лободи.

Охляв, як щеня у дощ.

Поволі, хлопчику,— раз хліба, два   рази   борщику.

Поки жнемо, поти й їмо, а як скосили, то все й поїли.

Поки товстий схудіє,  худий згине.

Попросили б і сісти, так нічого їсти.

При голоді й у бога украдеш.

Прийшлась ложка до рота, та їсти чорт ма чого.

Прожив, як у ступі стовк: ні смаку, ні знаку.

Риба — вода,  ягода — трава,  а  хліб — усьому голова.

Свічки поїли, а самі очима світимо.

Святий боже, святий кріпкий, нема хліба ані дрібки.

Середа в нас аж до п’ятниці.

Ситий голодному не товариш.

Сліпій куриці просо сниться.

Споживай, Хведьку, то хрін, то редьку.

Стало на юшку, а не стало на петрушку.

Стільки має, як голодний за зубами.

Сьорбай, не дбай: хоч рідка, аби багацько.

Такий убогий, що й кошеняти з запічка нічим виманити.

То не біда, як п’ється вода,

То ще не біда, що в житі   лобода!

Трава лопух, а від неї живіт опух.

У вбогого щодня піст.

У неголодного на думці гульня, а в голодного обід.

У піст їли хрін, а у м’ясниці — кислиці.

Усолодився, як черв’як у хріні,

Хліб — батько, вода — мати.

Хліб, та вода — бідного їда,

Хоч з корита, та досита.

Хоч нічого їсти, та весело жити,

Чого маленько, того криши міленько.

Як діжа не міситься, то сім’я біситься.

Як наймити роблять, у хазяїна дух радується, сядуть їсти — серце болить.

Як не наївся, то не налижешся.

Як недоїси, то й святого продаси.

Як ні з чим у млин, так порожняком додому.

Як нічого їсти, то не питай чести.

Як окраєць на столі, так і душі веселій.

Яка приправа, така і потрава.