Приказки та прислів`я про природу і погоду

— Іди,    дощику,    де    чорно! — Ні,    піду,   де вчора.
Бджоли раді цвіту, люди — літу.
Буває март за всі місяці варт.
Буває погода в май:  худобі   їсти дай,   а сам на піч тікай.
Буде   той  голодний, хто жнивами холодочка шукає.
Буде погода, як не потече з неба вода!
В марець не замерзне й старець.
В погоду і смутний повеселіє.
Верба, як трава лугова;  ти її покоси, а вона знов буде рости.
Весна — наші батько і мати, а як не посієш — не будеш збирати.
Весна багата на квітки, а осінь — на сніпки.
Весна днем красна, а на хліб пісна.
Весна ледачого не любить.
Взимку сонце крізь плач сміється.
Від колосу до колосу — не чути й голосу.
Влітку і качка прачка, а зимою і Тереся не береться.
Влітку один тиждень рік годує.
Восени багач, а навесні прохач.
Восени і в горобця є питво.
Восени і горобець багатий.
Восени ложка води, а цебер грязі.
Глибше орати — більше хліба мати.
Готуй літом сани, а взимку воза.
Гречка каже: а мене хоч в золу, аби в пору.
Де оре сошка, там хліба трошки.
Де цвіток — там медок.
Держись, Хома, іде зима!
До завірюхи треба кожуха.
Добре грунт угноїш — урожай потроїш.
Дощ  іде не   там, де ждуть,   а там, де жнуть, не там де просять, а там, де косять.
Зима біла, та не їсть снігу, а все — сіно.
Зимнє тепло, як мачушине добро.
Зимою деньок, як комарів носок.
Зозуля житнім колосом удавилася.
Казав   ячмінь:   кинь мене в   грязь,   то   будеш
Казав мак: що ти за жито, що рік не вродило, та й голоду  наробило?   А я не родив   сім літ, а голоду ніт.
Казав овес: сій мене в болото — буду я золото.
Коли цвіте   біб — трудно   о хліб, а коли мак, то вже не так.
Ластівка день починає, а соловей кінчає.
Лиха тому зима, в кого кожуха нема, чоботи — ледащо і їсти нема що.
Ліс зорем мілко та посієм рідко, то й уродить дідько.
Літній день за зимовий тиждень.
Літо на зиму робить.
Літом і баба сердита на піч.
Майська роса краще вівса.
Марець  хапає за палець. (марець, март — березень)
Місяць лютий гостро кутий.
Місяць лютий спитає, чи взутий.
Мороз невелик, а стоять не велить.
Мусій, гречку сій, як хочеш кашу їсти.
На новий рік прибавилось дня на заячий скік
На чорній землі білий хліб родить.
Не вважай на врожай, а жито сій, то хліб буде.
Не вродив мак — перебудемо й так.
Не земля родить, а руки.
Не насушиш насіння — посушиш голову.
Не питає добрий жнець, чи широкий загонець.
Не той урожай, що на полі, а той, що в коморі.
Осінь збирає, а весна з’їдае.
Посій у пору, будеш мати зерна гору.
Прийде   літо — все   розмаїто,   прийде   зима — того нема.
Прийде май — у землю дбай, прийшов іюнь – хоч сій, хоч плюнь.
Пшениця — дурниця: утрьох молотить, а одному їсти.
Сип коневі мішком, не ходитимеш пішком.
Сій вчасно, вродить рясно.
Сій овес у кожусі, а жито — в брилі.
Сім літ мак не родив, і голоду не було
Сінним     конем    не     наїздишся,     солом’яним волом не наробишся.
Сонце блищить, а мороз тріщить.
Сонце на літо, а зима на мороз.
Сумний грудень і в свято, і в будень.
Так тепло, як циганові під ятером.
Такий мороз, аж зорі скачуть.
То сніг, то завірюха, бо вже зима коло вуха.
У березні сім погод  надворі: сіє, віє, крутить, мутить, припікає й поливає.
Уночі тріщить, а вдень плющить.
Усе теє пригодиться,   що   на полі коріниться.
Хліб на хліб сіяти — ні молотити, ні віяти.
Хто вліті   буде співати, той узимі буде танцювати.
Хто літом   спеки   боїться,   той зимою   не мав чим гріться.
Хто літом гайнує — взимі голодує.
Хто про землю дбає, вона тому повертає.
Хто сіє, той ся надіє.
Що вліті вродиться, то взимі згодиться.
Що літом ногами загребеш, то зимою руками не збереш.
Як зазиміе, то й жаба оніміє.
Як лютий не лютуй, а на весну брів не хмур.
Як почав орать, то в сопілку не грать.
Як сіно косять, то дощів не просять.
Як сніг упаде,   то пастух пропаде,   а як розтане, пастух устане.
Якби мені  та сила,  що в січні,   каже  лютий то я б бику-третяку роги вломив.