Приказки та прислів`я про впертість

А таки буду проти шерсті стригти!

Бач, нас не слухав,—і тиждень спину чухав.

Відхорую, але не подарую,

Він уже сім літ на одній дудці грає.

Вперся, як на пень заїхав.

Говори до гори, а гора — горою.

Говори до нього — як горохом об стінку.

Горбатого виправить могила, а упертого дубина.

Держиться, як воша кожуха: хто що не кажи — не слуха.

Держиться, як реп’ях кожуха.

Затявсь у волову шкуру.

Зроблю, як рак свисне.

І знов за рибу гроші!

Їй кажеш «ячмінь», а вона каже «гречка».

Катерина Дем’яну не попустить бур’яну.

Катерина та Дем’ян посварились за бур’ян.

Кого  слово не   бере,  то хоч шкуру здери, а він своє.

Кругом їздили: саньми й возом зачіпали, а він —як пень.

Масти Федя медом, а Федь усе Федем!

На мені покатається, як на їжаку,

На, бісе, груш, та мене не руш!

Найшла коса на камінь.

Найшла коса на камінь: коса не втне, камінь не подасться!

Не такі його гладили, та й то не поладили.

Нехай буде гречка, аби не суперечка.

Нехай книш, аби не паляниця.

Ні, дяче, не буде іначе!

Один до ліса, другий до біса.

Отак: той у ріпу, той — у мак.

Посадить його на лопату та й винести за хату.

Про мене, Семене,   хай усі коло   мене, аби я зверху.

Риється, як жук у навозі.

Се таке, що не уступить ні кінному, ні пішому.

Сказав, як гвіздка забив.

Сказав, як одрізав.

Сказав, як сокирою одрубав!

Став, як окунь проти води.

Ти його хрести, ти його святи, а воно в болото лізе.

Ти йому — «гарбузи», а він тобі — «луб’я»!

Ти йому — «стрижене»,   він  тобі — «голене»,

Ти йому про діло, а він тобі про козу білу.

Ти йому про образи, а він тобі про гарбузи.

Ти йому про Тараса, а він — півтораста.

Ти йому—стрижене, а він тобі — смалене.

Уперся та й став, як поперек горла кістка.

Уперся як віл на снізку. Частина ярма.

Уперся, як бик.

Уперся, як віл на налигачі.

Уперся, як віл у нові ворота.

Уперся, як кілок в тин.

Уперта коза вовку користь.

Упертий гірше свині.

Упертий, хоч черепком вухо ріж!

Упертий, як пень: хоч дрова на йому коли.

Упертий, як цап.

Упрямий, — що дурний: ні богові свічка, ні чортові кочерга.

Хоч гавкай на нього,— нічого не вдієш.

Хоч кіл на голові теши, а він своє.

Хоч кілка на голові теши, а він своє.

Хоч насподі лежатиму, а в вічі плюватиму.

Хоч піду до їх, та не піду в двір; хоч піду в двір, та не піду в хату; хоч піду в хату, та не сяду за стіл, хоч сяду за стіл, та не буду їсти!

Хто в ліс, а хто — по дрова.

Хто із ступою, а я з товкачем.

Хто про Хому, а він про Ярему.

Що скаже,— неначе зв’яже.

Як тягли   ведмедя до меду, то урвали   вуха а як від меду, то урвали хвоста.