Приказки та прислів`я про жадібність

«А я вже перехватив».— «Як?». — «Та з’їв окраєць хліба, та дві паляниці, та два решета гнилиць».

Бездонної бочки не наллєш.

Вип’є і з’їсть за трьох дурних і за себе, четвертого.

Від користі серце кам’яніє.

Він на гів.. сметану збирає.

Вовк і лічене бере.

Всім по сім, а мені таки вісім.

Гірко з’їсти і шкода покинути.

Гребе, як кінь копитом.

Дав, як кіт наплакав!

Дай — не чує; кажи: на,— зразу: — га.

Дайте мені та ще й моїм дітям!

Дере, як за рідного батька.

Дірявого мішка не наповниш.

До рота добрав (ложку), та в миску не влізе.

Допався, як віл до браги.

Допався, як дурень до мила.

За двома зайцями не гонись, бо й одного не піймаєш.

За копійку аж труситься.

За користю біжить ристю.

Заліз кіт на сало та кричить: “Мало!».

Захотіли від кішки оладків, як вона до їх сама ласа.

І кума сором, і хліба жаль.

І сам не гам, і другому не дам!

І тяжко нести, й жалко кинути.

Із’їв, як за себе кинув.
Їж, Мартине, мати ще підкине.

Ласий, як кіт на ковбаси.

Менше вкусиш, швидше ковтнеш.

На гарячку слаба, а без пам’яті хліб їм.

На тобі, Гаврило, що мені немило.

На тобі, небоже, що мені негоже.

Найміть мене обідати!

Напав нежить, ніде й шматок хліба не влежить.

Наша невістка, що не дай, то тріска.

Оце їсть! Аж поза вухами лящить.

Оці ще з’їм, та після ще сім, та ще полежу, та ще стільки змережу, подивлюсь на сволок, та ще сорок, а як не полегшає —. значить, пороблено.

Пес на сіні лежить — сам не їсть і другому не дає.

Підеш просить — люди глухі; до тебе прийдуть і глухоті віри не ймуть.

Повадиться вовк до кошари, то все стадо перебере.

Получиш від його стільки, скільки від козла молока.

Розорився хлопець бідний: купив дівці перстень мідний, їж, котику, не криши й більше не проси.

Своє з’їв і на моє зазіхає.

Сидить, як чорт на грошах.

Скуп — не глуп, собі добра хоче.

Скупий дбає не про себе.

Скупий два рази платить, а дурний два рази робить.

Скупий збирає, а чорт калитку ладнає.

Скупий складає, а щедрий споживає.

Скупий, аж синій.

Скупий, що дурний: той два рази платить, а цей два рази робить.

Скупий, якби міг, то б два рази одно їв.

Скупі,— що бджоли: завжди мед збирають, а після й самі пропадають.

Скупому душа дешевше гроша.

Скупому про все байдуже, аби гроші цілі.

Скупость не глупость, себе береже.

Собі на прибиль, другим на погибель.

Сього – того по макітерці, та й годі з мене!

То лиш курка від себе гребе.

То такий, що й каменя не дасть голову провалити.

Тонув — сокиру обіцяв, а витягли — топорища шкода.

У кожного рука к собі крива.

У нього не розживешся і серед зими льоду.

У скупого все по обіді.

У скупого чим більш грошей, тим більше горя.

Убогому мало чого бракує, а захланному — всього.

Хотів від чорта молока, коли він не доїться.

Хто багатий, той не любить дати.

Це такий, що за шматок кишки піде сім верст пішки.

Що на людях видно, то й собі жадно.

Я годував би й вовка, тільки якби він гів.. їв.

Як «на», то чує, а як «дай», то глухий!

Як мед, то ще й ложкою.

Як молодим бував, то сорок вареників з’їдав, а тепер хамелю-хамелю і насилу п’ятдесят умелю.