Крилатий вислів Тантал

Трагічна доля спіткала царя міста Сіпіла, сина Зевса Тантала. Він володів величезними багатствами: йому належали золоті родовища, безліч овечих отар і табунів коней, прекрасні сади й виноградники. Боги любили Тантала, вони часто відвідували його палац і кликали до себе на Олімп, де садовили за святковий стіл.

І Танталові здалося, що він — майже бог. Він став годувати своїх друзів священною їжею богів — нектаром і амброзією. Тантал переказував приятелям розмови богів на Олімпі. Коли Зевс якось спитав сина, що б він хотів одержати від нього, гордий Тантал відповів, що йому нічого не треба і він не потребує ласки Зевса.

Розсердився Зевс на зухвальця, та цього разу вирішив його не карати. Кари громовержця Тантал зазнав тоді, коли вчинив страшний злочин. Він вирішив перевірити, чи справді боги Олімпу все знають. Для цього він убив свого сина і подав його м’ясо богам, вихваляючи смак прекрасної печені. Боги все зрозуміли й нерухомо сиділи за столом. А потім поклали м’ясо й кістки в казан, поставили на вогонь, і Гермес оживив Танталового сина своїми чарами.

За цей злочин Зевс кинув Тантала в підземне царство, де його прирекли на страшну муку. Тантала поставили серед річки у чисту, прозору воду, яка доходила йому майже до рота. Та як тільки він нахиляв голову, щоб ковтнути води, вона зникала. З берега до Тантала простягали обважнілі віти яблуні, груші, грона винограду звисали над ним. Та тільки торкнеться він хоч найменшої ягідки, як налітає вітер, розгойдує віти — і Тантал уже не може до них дотягтися.

А над головою Тантала ледве тримається велика скеля, яка от-от розчавить його. Так страждає Тантал у підземному царстві. Вислів «Танталові муки», що означає страждання, які терпить людина від усвідомлення близькості бажаної мети і неможливості її досягти — став крилатим.